Вечір пам'яті Кіри Муратової в Берліні 9 липня 2024

Перший фільм - це маловідома картина Кіри Муратової "Лялька" (32 хв, Україна). Лялька - це пачка фальшивих грошей. Герой фільму каже: "Я так ненавиджу свою колишню дружину, що зроблю вигляд ніби я її облагодіяв, а насправді розіграю".

Другий фільм - "Кіра" (48 хв) режисера Володимира Непевного, який приїде з Ізраїлю, щоб представити свою картину . У фільмі знімалися: режисери Анджей Вайда, Олексій Герман, Олександр Сокуров, Алі Хамраєв, актриси Рената Литвинова, Зінаїда Шарко, сценаристка Наталія Рязанцева.

Олександр Смолянський поговорить із Володимиром Непевним про зустрічі з Кірою Муратовою і про роботу над його іншими фільмами - про Сергія Курьохіна, Олександра Галича, Артура Лур'є, Віктора Соснóру, Віктора Шкловського і Романа Якобсона, Олександра Володіна та Іллю Ільфу.

Ось що писав кінокритик Андрій Плахов у некролозі Кірі Муратовій:
Хоча в неї не було "Оскарів" і "Пальмових гілок", а найзначнішим у її колекції нагород залишався спецприз "Срібний ведмідь" Берлінського фестивалю за картину "Астенічний синдром", її місце поряд із Бергманом, Годаром, Антоніоні. На відміну від них, Муратова все життя прожила далеко від столиць - в улюбленій Одесі з її маргінальною кіноіндустрією. Там вона побудувала неповторний художній світ і придумала настільки ж особливу кіномову.

Муратова від самого початку нікуди не вписувалася: ні до ВДІКу, ні до Одеської кіностудії, ні до західної фестивальної тусовки, яка свого часу галасливо звеличувала її. Навіть підданство у режисерки було не російським, не українським і не радянським, а румунським. Діставшись від матері, воно завдавало тоді чимало клопоту. Краса людини, як і всього сущого, в муратовській концепції визначається її природністю, а зовсім не культурним чи моральним цензом. Що примітивніший екземпляр людської породи, то мимоволі виявляється його самоцінна сутність.